Протягом восьми місяців Бастьєн Тома, фахівець із групи ссавців Нормандії (GMN), розставляв фотопастки вздовж берегів. Рибалки роками розповідали про темні тіні, що ковзають у воді, проте річка Дів не давала офіційних підтверджень. Лише після тривалого очікування об’єктив камери зафіксував момент занурення — перший задокументований візит Lutra lutra до цього басейну, що став результатом природної реколонізації з сусідньої річки Орн.
Шлях дикої природи крізь сучасний ландшафт Франції сповнений непомітних для людського ока небезпек. Найбільшою загрозою для видр сьогодні є не брак їжі чи забруднення, а звичайний асфальт. Під час паводків, коли рівень води піднімається, тварини часто відмовляються пливти під вузькими й темними прольотами мостів через відсутність сухого берега. Вони виходять на проїжджу частину, де їхня подорож надто часто закінчується під колесами автомобілів.
Щоб виправити цю історичну несправедливість, Тоні Гійото з місцевого річкового синдикату координує встановлення «видрячих полиць» (banquettes à loutres). Це невеликі дерев’яні або бетонні платформи, закріплені під мостами трохи вище рівня води. Вони дозволяють тварині пройти під дорогою сухими лапами навіть під час сильної течії. Близько двадцяти таких конструкцій у Кальвадосі та Орні тепер слугують невидимими містками безпеки.
Робота з відновлення екологічних зв’язків включає не лише інженерні рішення, а й повернення річкам їхнього природного вигляду. Ренатуралізація старого ставка поблизу Фалеза та партнерство з історичним замком Шато-де-Канон створюють тихі зони, де видра може знайти прихисток. Хоча нещодавня знахідка загиблої особини вище за течією нагадала про крихкість цього повернення, присутність спеціалістів, які пильнують кожен відбиток лапи на березі, дає виду шанс закріпитися у водах Нормандії надовго.