Менесес керує проєктом Міністерства культури Перу поблизу Трухільйо. Його команда — 98 людей: археологи, геодезисти, реставратори, фотографи, інженери, робітники. Разом вони підняли з платформи повні скелети тридцяти восьми осіб, металеву зброю, вироби з міді й золота, прикраси, барвисті тканини й близько 200 чорних керамічних посудин із червоним пігментом.
Кілька останків мають виразне червоне забарвлення. Дослідники підозрюють кіновар — і чекають на лабораторний аналіз. Найближча аналогія на північному узбережжі — Пані з Као, похована в комплексі Ель-Брухо; червоний порошок з її поховання виявився сульфідом ртуті. Кіновар не трапляється на перуанському узбережжі: найближче родовище лежить у Уанкавеліці, за понад шістсот кілометрів у високогір'ї.
Головна постать спантеличує окремо. Тіло лежало витягнутим — чимуанці ховали своїх у зігнутій або сидячій позі. Кістки мають сліди втручання вже після поховання. Менесес припускає, що постать могли переміщати: андські народи, каже він, «пересували своїх мумій».
Саме в цьому вага знахідки. Іспанська колоніальна канцелярія зберегла опис однієї-єдиної розкопаної гробниці Чан-Чану: золота на 80 000 песо. Те, що виносили з міста століттями, осіло по вітринах без жодної згадки, звідки воно й поруч із ким лежало. Тепер археологи вперше бачать елітне чимуанське поховання таким, яким його залишили.
Прієто, який раніше вів розкопки на Уанчакіто-Лас-Льямас у тій самій долині, знає ціну контексту. Лабораторний аналіз планують завершити до сезону дощів у листопаді — вода тут головна загроза: зливи Ель-Ніньйо розчиняють саман, вітер злизує рельєф зі стін. Чан-Чан потрапив до списку ЮНЕСКО 1986 року і того самого року — до переліку об'єктів під загрозою.
Розкопано близько семи відсотків охоронюваної зони. Решта чекає.
Усе, що ми досі знали про елітні поховання чимуанців, походило з пограбованих платформ, приватних колекцій і музейних фондів — без жодного наукового контексту.