Звичай називають «піднесенням кафану». В Верхньому Єгипті він означає цілковиту покору. Той, хто приносить саван, віддає власне життя в чужі руки й просить одного — прощення. Родина аль-Генаді з села ар-Ріга взяла полотно. Потім обидві сторони вголос, перед зібраними людьми, пообіцяли назавжди припинити ворожнечу, що почалася сім років тому.
Поруч стояли ті, хто готував цю мить місяцями. Директор служби безпеки Бені-Суейфа генерал-лейтенант Емад Баракат прийшов як свідок. Поряд із ним — шейхи з Аль-Азгару, священники Коптської церкви та представники Міністерства вакфів. Мусульманське й християнське духовенство в єгипетських провінціях працює разом через «Єгипетський дім родини», спільний орган Аль-Азгару та Коптської церкви з відділенням і в Бені-Суейфі.
Самаста лежить на західному березі Нілу, на південній межі провінції. Це аграрний край, де сварки виростають із межі поля, черги на воду для зрошення, поділу спадщини. Коли така сварка переростає у кров, вона рідко б'є тільки по винних: слабша родина зазвичай залишає село на роки — покинутий дім, покинута земля, діти в чужій школі. Тому в письмових угодах про примирення, які підписують свідки з обох боків, часто окремим пунктом стоїть право повернутися додому. Саме це повернення, а не церемонія, реально закінчує вендету.
Прийнятий саван не скасовує закону. Убивство в Єгипті переслідує держава, і жодна домовленість між родинами не закриває кримінальну справу — прокуратура веде її далі. Саме тому офіцер і духовенство стоять на площі як свідки та посередники, а не як ті, хто дарує юридичне помилування.
Те, що вони засвідчили, лежить в іншій площині. Місцева преса, за усталеною традицією, не називає імен — тільки роди й села. Залишається жест: розгорнуте біле полотно, дві простягнуті руки й обіцянка, сказана вголос там, де її почули всі.