Інґрам очолює кафедру хімії та біохімії Університету Північної Аризони і роками об'їжджає резервацію, перевіряючи воду з колодязів. Проблема не в самій хімії, а в тому, що люди не знають, що п'ють. Сотні покинутих уранових копалень часів холодної війни залишили по собі приватні, нерегульовані колодязі, у деяких з яких вміст урану перевищує 30 частин на мільярд — межу, встановлену Агентством з охорони довкілля США. Забруднення пов'язують із хворобами нирок і раком кісток серед мешканців.
Відповіддю її команди стала інтерактивна мапа. Жовті точки позначають платні пункти водозабору Комунального управління Навахо, сині та червоні — безкоштовні джерела при будинках зборів громад, що фінансуються федерально, з позначкою безпечності. Нові дані додали на початку вересня. Родина може подивитися на мапу, перш ніж їхати по воду, замість того щоб за звичкою рушати до найближчого колодязя.
Регульовані комунальні системи перевіряють згідно із Законом про безпечну питну воду. Приватні колодязі, викопані для худоби й господарства, під цю вимогу не підпадають — тому перевірка залежить від партнерства університетів із громадами. Проєкт Інґрам виріс саме з таких багаторічних зв'язків із головами чептерів Навахо.
Сама вона не видає мапу за розв'язання. Інформація стала кращою, але дорога до безпечніших колодязів не стала коротшою: там, де немає водопроводу, воду возять у бочках у кузові пікапа, іноді за сорок миль в один бік. Знати, який колодязь чистий, і мати змогу до нього доїхати — не одне й те саме.