Професор Ірідіастаді присвятив понад десять років вивченню втоми — того невидимого ворога, що підстерігає машиністів, яких в Індонезії називають масініс. У тісних кабінах локомотивів, де температура часто перевищує комфортні межі, а постійна вібрація заколисує навіть найдосвідченіших, виникає явище мікросну. Це коротка, тривалістю трохи більше секунди, втрата свідомості, коли очі заплющуються мимоволі, а контроль над багатотонною машиною зникає.
Його рішення позбавлене надмірної складності. Замість дорогих сенсорних масивів чи медичних електродів, команда Ірідіастаді використовує звичайну відеокамеру та компактний мікрокомп’ютер. Система безперервно обчислює співвідношення розрізу очей (EAR) та аналізує міміку. Як тільки об’єктив фіксує ознаки небезпечного заціпеніння, пристрій подає сигнал тривоги та миттєво надсилає дані до центру управління для подальшого аналізу профілю втоми працівника.
Історично безпеку потягів забезпечувала так звана «педаль мерця» — механічний пристрій, який вимагав постійного фізичного натискання. Проте професор розуміє, що тіло може діяти за інерцією навіть тоді, коли розум уже занурився в дрімоту. Його метод звертається безпосередньо до обличчя людини, шукаючи в ньому ознаки виснаження раніше, ніж станеться непоправне.
Незважаючи на обмежене фінансування та труднощі з розробкою програмного забезпечення, Ірідіастаді наполегливо працює над прототипом, який був би достатньо дешевим для масового впровадження. У цьому прагненні вченого відчувається глибока повага до праці машиністів, чия щоденна зосередженість є єдиною перепоною між спокійним рухом і катастрофою. Один уважний погляд камери тепер допомагає підтримати втомлений погляд людини.