Мова ікіту, що належить до лінгвістичної сім’ї сапаро, довгий час перебувала на межі зникнення. Іронія історії полягає в тому, що велике місто Ікітос завдячує своєю назвою саме цьому народу, проте сьогодні в усьому Перу залишилося лише 519 представників цієї громади. Крістіан, спостерігаючи, як мова його предків стає тихим шепотом у розмовах старших, вирішив діяти без зайвого пафосу, але з глибокою впертістю.
У своєму селищі він заснував громадський центр, де діти вчаться не просто слів, а способу бачення світу, який вплетений у ці слова. Теплий вітер з річки приносить запах вологої землі в класну кімнату, де Крістіан разом із молоддю громад таушіро та кукама створює аудіовізуальний контент рідною мовою. Це не музейна робота, а спроба повернути мову в повсякденний вжиток, зробивши її частиною сучасного цифрового світу.
Коріння нинішньої кризи сягає часів каучукової лихоманки кінця XIX століття, коли примусова праця та зміщення цілих поселень розірвали природний зв'язок передачі знань. Сьогодні державні програми оцінки знань мови намагаються виправити ситуацію, але реальність на місцях залишається складною: дефіцит кваліфікованих кадрів у віддалених районах Амазонії є гострим.
Крістіан Сангама не чекає на завершення великих інституційних реформ. Він розуміє, що кожна дитина, яка навчилася називати річку, дерево чи птаха мовою своїх дідів, стає частиною великого опору забуттю. Його робота — це тихий акт культурної стійкості, де кожен урок є кроком до того, щоб назва народу ікіту залишалася не лише топонімом на карті, а живою мовою на берегах Амазонії.