Матеріал приходить із дерев, що ростуть довкола її оселі. Її син Сяфрудін кожного повного місяця приносить близько тридцяти шматків гілля — гілки зрізають лише в повню й лише ті, що ростуть горизонтально або вгору. Два види фікуса дають різну тканину: червоний нуну леро і білий нуну була.
Далі йде терпіння. Гілки ріжуть на відрізки по метру-півтора, здирають кору, чистять і тримають у воді три дні. Аж тоді починається биття — камінними й дерев'яними знаряддями, послідовно від грубого до дрібного. Камінь для таких молотків беруть в одному-єдиному місці, у селі Товулу того ж округу: камінь з інших місць тріскається під постійними ударами. Колір дають рослини лінуро та улакау.
Тканина з кори тут ніколи не була просто одягом. У церемоніальному вбранні Кулаві блуза зветься халілі, спідниця — топії, зшита в три шари; чоловіки носять головну пов'язку сіга, візерунок якої колись позначав ранг воїна. Біле полотно благословляли як польові прапори, червоне клали в підношення духам перед полюванням, жовте, фарбоване куркумою, вдягали на свята достигання рису й кукурудзи. Коли в родині народжувалася дівчинка, поряд із кошиком сільськогосподарських знарядь виставляли набір молотків для кори.
Матауе лежить приблизно за шістдесят кілометрів на південь від Палу, в межах національного парку Лоре-Лінду. Землетрус магнітудою 7,5, що зруйнував Палу, перерізав дорогу до сусіднього округу Лінду; село переживало й раптові повені.
Тобані Тіку поділила своїх учениць на три менші команди й кожній дала своє завдання. Її роботу відзначили премією Ратна у 2022 році та Індонезійською культурною нагородою у 2025-му — як маестро тканини з кори. Про чоловіків у цьому ремеслі вона говорить коротко: вони цього не вміють.