Коро педанг, або Canavalia ensiformis, з 2025 року в Ачеху вирощують уже понад 150 фермерів. З ними працює Ріван Рінальді, виконавчий директор фонду «Румох Панган Ачех». Шукати заміну сої фонд почав через залежність від імпорту. За перші сім місяців 2026 року Індонезія ввезла 5,84 мільйона тонн сої, переважно зі Сполучених Штатів. Ачех дає лише 1,9 відсотка соєвого врожаю країни.
Від ціни на імпортну сою залежать тисячі дрібних виробників темпе й тофу. Коли соя дорожчала, вони не раз зупиняли роботу, як у січні 2008 року. У лютому 2022 року вони страйкували по всій країні три дні. За даними з Ачеху, коро дає у три-сім разів більший урожай, ніж місцеві сорти сої. Середня врожайність сої в Індонезії останніми роками становить близько півтори тонни з гектара.
Урожай із гір везуть до моря. Майстерня «Румох Темпе Нуса» стоїть у Алуе-Нага, прибережному селі на околиці Банда-Ачеха. Цунамі 26 грудня 2004 року зруйнувало це село вщент. Тепер тут працюють Юсніар, Саміяті, Нурмаваті та Джаміла. Зміни в них гнучкі, від двох до п'яти годин. Щодня жінки роблять від 155 до 165 блоків темпе, а для програм харчування — до 460.
Коро вимагає більше терпіння, ніж соя. Сирі боби містять ціаногенні сполуки та амінокислоту канаванін. Тому перед ферментацією їх вимочують, варять і кілька разів промивають, часто протягом одного-трьох днів. Потім починається та сама робота, що й із соєю: боби заквашують цвіллю Rhizopus і чекають, поки вона зв'яже їх у щільний білий блок. Темпе з коро м'якше за соєве і містить більше жиру.
Уперше темпе згадано в яванському рукописі «Серат Центіні», складеному близько 1815 року. Відтоді його готують із сої. Тепер жінки в Алуе-Нага роблять його з бобів, які виросли на схилах Сеулава-Агама.