Роботу організувало Товариство Аотеароа Островів Кука, а поруч із гостями різьбили місцеві майстри. Партнерка Матчітта Мірака Дейвіс координувала підтримку обміну. До моменту від'їзду команди з Раротонги дев'ять стовпів були готові повністю, десятий — наполовину.
Кожен поу присвячений конкретному предку, який здійснив перехід із Островів Кука до Аотеароа. За усною традицією, каное вирушали з Нґатанґії на східному березі Раротонги; кам'яний монумент у гавані Авана й досі називає сім вака, серед них Такітуму, Тайнуї та Те Аравa. Тупапа лежить на протилежному, північному боці острова — за кілька кілометрів від Аваруа й неподалік Араї-те-Тонґа, найвідомішого дохристиянського марае Раротонги з кам'яним подвір'ям і стовпом, біля якого надавали титул арікі.
Саме слово марае означає в двох місцях різне. На Островах Кука це відкрита кам'яна платформа. В Аотеароа — комплекс навколо будинку зборів, і саме такий постає зараз у Тупапі.
Ця арифметика пояснює багато. Відколи 4 серпня 1965 року Острови Кука стали самоврядними у вільній асоціації з Новою Зеландією, остров'яни мають новозеландське громадянство й новозеландські паспорти — власного паспорта країна не видає. Тож більшість людей із корінням Островів Кука сьогодні живе в Окленді, а не на островах.
Верховна комісарка Нової Зеландії Катрін Ґрем назвала проєкт «прекрасним вираженням глибоких і тривких зв'язків між Новою Зеландією та Островами Кука», що відповідає «зміцненню зв'язків між людьми та вшануванню багатства нашої тихоокеанської вакапапи».
Є в цьому й тиха відповідь давнішій втраті. Різьбярські традиції Раротонги — жезли богів із характерними фігурами, постаті рибальських божеств — здебільшого зникли з островів після приходу місіонерів Лондонського місіонерського товариства у 1820-х: їх віддавали або нищили. Ті, що вціліли, стоять у Британському музеї та інших закордонних колекціях, не тут.
Дванадцять нових поу залишаться на острові. Два з половиною ще чекають на різець.