Цей колектор, який іракці називають Третьою річкою, — 565 кілометрів штучного русла, прокладеного, щоб забирати солону зрошувальну воду з месопотамської рівнини і виносити її мимо боліт просто у Перську затоку. Його завершили 1992 року — того самого, коли уряд Саддама Хусейна почав масштабне осушення боліт, щоб покарати шиїтських повстанців, які там ховалися. Аль-Асаді тепер розвертає частину цієї води назад.

Результат прийшов швидше, ніж можна було очікувати. Разом із водою у Західне Аль-Хаммар повернулися птахи, риба і водяна рослинність. За ними — стада водяних буйволів. За буйволами — родини, які колись пішли звідси: ті, що живуть із рибальства, випасу буйволів і плетіння очеретяних мат.

Аль-Асаді, який народився у болотах 1957 року, більшу частину життя пропрацював чиновником у Міністерстві водних ресурсів Іраку. До відновлення боліт долучився 2006-го, у проєкті географа Стіва Лонергана, а 2011-го перейшов у неурядовий сектор — до організації Nature Iraq, заснованої інженером Аззамом Алвашем, який до 2003 року вів власну інженерну практику в Каліфорнії.

У лютому 2023 року озброєна група схопила Аль-Асаді на дорозі під Багдадом. Він провів у полоні два тижні; після звільнення розповів, що його били і катували електричним струмом. Наступного року в Каїрі вийшла книга The Ghosts of Iraq's Marshes, яку він написав разом із Лонерганом.

Мудіфи маданів складають лише з пучків очерету — без цвяхів і без дерева, у формі, яку вирізьблювали на сумерських артефактах близько 3000 року до нашої ери.

Робота не обмежується насипами. Nature Iraq щотижня міряє якість води на вході й виході з болота і навчає місцеві установи екологічному управлінню. Це потрібно, бо все тут тримається на чужих рішеннях: запаси води в Іраку впали 2025 року майже вдвічі — до найнижчого рівня приблизно за вісімдесят років, — і лише рясніші дощі весни 2026-го додали до резервів близько шести мільярдів кубометрів.

Чотири з цих водно-болотних угідь — Хувейза, Центральне, Східне і Західне Аль-Хаммар — ЮНЕСКО внесла до списку світової спадщини в липні 2016 року, разом із руїнами Ура, Урука і Тель-Ерiду. Статус нічого не додає до рівня води. Її додає насип через Євфрат і канал, прорізаний руками людини, яка знає ці болота з народження.