Перед втручанням знімки МРТ і КТ вказали хірургічній команді точну ціль — вентральне проміжне ядро таламуса, структуру завбільшки з горошину, сховану глибоко в півкулі. Хадер підвів до неї радіочастотний зонд і припік несправне вогнище тепловим струмом. Кінчик зонда розігрівають приблизно до 70–80 градусів протягом хвилини; утворюється осередок завширшки кілька міліметрів.

Свідомість пацієнта тут не сміливість і не демонстрація — вона є частиною методу. Іншого способу переконатися, що електрод стоїть там, де треба, не існує. Хірурги спершу роблять пробне нагрівання на нижчій температурі й просять людину простягнути руку, намалювати спіраль або випити води, перевіряючи, чи не з'явилося оніміння чи нерозбірлива мова. Лише після цього роблять осередок остаточним.

Команда бачила, як тремтіння згасає — мить за миттю, у реальному часі.

Хвороба, яку лікують у такий спосіб, найчастіше є есенціальним тремором, і її не слід плутати з хворобою Паркінсона. Вона проявляється під час руху, а не в спокої, зазвичай зачіпає обидві руки й часто передається в родині. Люди приходять до хірурга тоді, коли почерк, ложка, гоління чи клавіатура телефона стають непосильними, і зазвичай лише після того, як ліки першої лінії не спрацювали.

Метод не новий. Його заклав 1950 року шведський нейрохірург Ларс Лекселл у Каролінському інституті в Стокгольмі — роком раніше він побудував стереотаксичну дугу, інструмент, який уперше дозволив прицілитися в координату всередині мозку, не відкриваючи черепа. У Європі й Північній Америці радіочастотна таламотомія відступила в 1990-х перед глибокою стимуляцією мозку: та лишає електрод назавжди, її можна налаштувати й скасувати, але вона вимагає батареї під ключицею, її заміни та регулярних візитів для програмування.

Абляція не лишає ані пристрою, ані подальших візитів. Саме тому вона збереглася там, де вартість обладнання й повторні поїздки до клініки стають для пацієнта перешкодою. Оперують, як правило, лише одну півкулю — ушкодження обох таламусів загрожує стійким порушенням мови й ковтання, тож обирають бік, що керує домінантною рукою.

Хадер поділився відеозаписом процедури, і його швидко почали передавати одне одному в Єгипті. На екрані видно небагато: рука, яка тремтить, і рука, яка більше не тремтить. Між цими двома кадрами — десять років життя, повернутих одній людині, і хірург, який стояв достатньо близько, щоб побачити момент, коли це сталося.